Літературне читання

ВАРІАНТ 1

1.     Прочитай уважно текст.

Дракони, вперед

Частина перша

Ботанік

Один хлопчик (звали його Михась) дуже любив рослини. Не собак, не котів, не хом’ячків, не папужок і навіть не акваріумних рибок, а саме рослин. Як на хлопця – трохи дивне захоплення, бо зазвичай лише дівчата панькаються з усілякими квіточками. Міг би грати  у футбол чи відвідувати секцію карате… Але рослини? Ні, взагалі Михась був не проти поганяти з хлопцями м’яча, покататися на скейті чи посидіти перед монітором, але рослини – це зовсім інше…

А почалося все ось із чого. Якось узимку під час прибирання Михась знайшов за холодильником стару порепану цибулину. Хлопчик вже хотів було жбурнути її в смітник. Однак дідусь порадив покласти її в склянку з водою.

-         Та з неї нічого не проросте – вона ж суха! – обурився хлопчик.

-       То, може, поб’ємося об заклад? Я кажу, що проросте, - хитро усміхнувся дідусь.

-         А я кажу – ні.

Михась програв. Бо вже за три дні на сухій порепаній  цибулині проклюнулися тоненькі зелені пір’їнки. За вікном лежав сніг, а в хлопця з’явилася його власна маленька весна. Звісно, не така вже й дивина проростити цибулину. Але Михась уперше спостерігав за народженням живої пір’їнки.

Тепер це була не просто зелена цибулина, а його особлива зелена цибулина. Щоранку він ретельно вимірював паросток лінійкою – на скільки сантиметрів той подовшав. Та якось сталося лихо: мама зрізала зелені пір’їнки й покришила в тарілку з борщем. На вигляд було дуже гарно і пахло смачно - пресмачно. Проте Михась страшенно обурився, відмовився обідати і цілий вечір просидів у своїй кімнаті. З мамою він помирився лише наступного дня. Вона принесла йому справжній горщик зі справжньою землею. Вони разом посіяли справжнє насіння, і мама пояснила, як про нього дбати. Невдовзі його кімната почала нагадувати джунглі.

Звідусіль з кількох горщиків тяглися стебла. Усюди зеленіло листя, розпускалися пуп’янки. Тепер усі в їхній родині точно знали, що саме подарувати Михасеві на день народження. Звісно ж, якусь рослину. Михасеві подобалось спостерігати, як із землі спочатку вигулькують маленькі живі зелені цвяшки. Потім довшають, розгортають листя, витягують стебла, а деякі з них навіть квітнуть. Тепер хлопець, де тільки міг, добував насіння, викопував і пересаджував паростки. Проте особливо його приваблювали рідкісні рослини.

У школі до нього міцно пристало прізвисько Ботанік. Хтось, можливо, образився б, бо так зазвичай дразнять зубрил. Але Михасеві навіть подобалося, коли його називали Ботаніком. Для нього це означало одне – знавець рослин. (389сл.)

Катя Штанко

2.     Вибери, чим найбільше захоплювався Михась.

А) грою у футбол
Б) рослинами
В) катанням на скейті

3.     Познач, із чого почалося захоплення Михася.

А) Тоді, як знайшов суху цибулину.
Б) Як програв дідусеві.
В) Із появою взимку зелених пір’їнок на цибулі.

4.     Як називали Михася у школі?

5.     З’єднай стрілочками, які запитання можна поставити персонажам твору або його автору.

Хто допомагав тобі доглядати

за рослинами?                               •                        • автору

Чи варто було зрізати зелені

пір’їнки цибулі?                            •                         • учням школи

Ви називаєте Михася ботаніком

шанобливо чи з насмішкою?       •                         •  Михасю

Михася приваблюють рідкісні

рослини. Що ж він виростить?    •                          • дідусеві

Чому ви порадили покласти

цибулю у склянку з водою?         •                          • цибулині

Чи сподобалось, як за тобою

 доглядали?                                    •                          • мамі

6.     Чи хочеться тобі прочитати весь твір Каті Штанко з такою назвою й початком? Чому?  (4-5 речень)

ВАРІАНТ 2

1.     Прочитай уважно текст.

Домовичок повертається. Несподіване знайомство.

Мама з Оксаночкою поправляла пензликом крило лебедя на картині.

-         Оксю, ти ж – не мавпочка, я – не пальма! Не підбивай!.. Ай-ай-ай!!!

Чи то Оксанка таки підбила, й пензлик ненароком пробив полотно, чи то само по собі з-під лебединого крила раптом щось мигнуло додолу, і об паркет хряпнуло… яйце! А тут іще ззаду, в каміні, щось мовби зітхнуло чи шелеснуло. Перелякано озирнулись – нічого. До яйця повернулись – немає.

… Замість нього на підлозі охайно струшує з себе шкаралупи маленький патлатий чоловічок. Завбільшки з ляльку, у темному (як у нашій гімназії) костюмчику, при білій сорочині й краватці – «метелику». Такий щасливий!

-       Ух, нарешті вирвався ж отого жакартиння! Нема гіршої долі, як жити беж волі! – сміється.

-       Що це було? – мама глянула на дірку в полотні й лушпайки на підлозі. - Фарба облущилась?

-       Дарино! Што років не бачилишь!.. Нема ягоди понад калину, нема дівки понад Дарину!.. – задерши голову, милувався мамою чоловічок.

-         Мамо, це – Барбі – ляля? – здивувалася Оксаночка.

-         Ов, це Дарина – уже мама?! – сплеснув у долоні гість.

-         Мамо, хто це? – і я нарешті спромоглася на слово.

-         А хто ж, як не ми з Оксанкою?

-       Агов, Даринко! Не впіжнаєш? – домагався незнайомець, задираючи голову і вимахуючи до мами шматком яєчної шкаралупи.

Вона нічого не помітила. Не почула!!!

-       А ти, отже, Даринина штарша. Це, мабуть, Окшанка? – глянув ще й на сестричку. – ніколи не мав шправи ж такими манюніми! Мами й дочки – ж одного дерева лишточки!

-         Але хто ви? Звідкіля знаєте маму і нас? – присіли ми біля нього.

-       Дозволяю жвертатись на «ти»! – гість заклав рученята за спину й діловито закрокував кімнатою. – Хіба Дарина вам не рожкажувала вам про мене? Я – Домовичок ж її дитинства!

-         Домовичок?! О, вона про вас… про тебе навіть книжку написала!

-         Домовичок! Домовичок!!! – застрибала сестричка.

-       Домовичок? – перепитала й мама, яка досі нічого не могла второпати. – Ні, це не може бути Домовичок! – дивувалася мама. – Я б його побачила.

-         Ось він. Обережно! Не наступи!

-         Він шепелявить? – не вірила. -  Не вимовляє «ж» і «ш»?

-         Якраж ці літери я жнову дуже чітко вимовляю! – буркнув чоловічок.

-       Він, ріднесенький! – утішилася мама Дарина, коли я переказала їй ці слова. (384сл.)

Марина Павленко

2.       Вибери, від чийого імені ведеться розповідь у творі.

А) від імені Дарини
Б) від імені Оксанки
В) від імені старшої дочки Дарини

3.     Познач, чому мама сказала Оксанці: «Ти ж – не мавпочка, я – не пальма!»

А) Оксанка підстрибувала біля мами, як мавпочка.
Б) Дівчинка висіла на мамі, як мавпочка на пальмі.
В) Оксанка смикала маму.

4.     Запиши, які звуки не вимовляв Домовичок раніше.

5.     З’єднай стрілочками персонажа та слова, які йому належать.

Мама Дарина       •                  • Мамо, хто це?

Оксанка                •                  • Домовичок! Домовичок!!!

Старша донька     •                 • Він, ріднесенький!

Домовичок           •                  •  Агов, Даринко!

                                                  •  Що це було?

                                                  • А ти, отже, Даринина штарша!

Спробуй передбачити, які пригоди чекають на маму і її доньок з поверненням Домовичка. Запиши 4-5 реченн

https://drive.google.com/file/d/16I303xScJFRAHAmvBY-FuJHWert31OgJ/view?usp=sharing