кольоротерапія

Нестандартні методи психологічної допомоги: кольоротерапія

З самого народження кожного з нас оточують кольори, що виявляють вплив на організм, нервову систему та психіку людини. Кольоротерапія – це цілеспрямований вплив кольором на самопочуття, фізіологію людини; активізація кольором діяльності органів і систем; метод психологічного лікування з метою розслаблення, зняття стресів, підняття настрою та тонусу за допомогою кольорів.

Для успішного використання методу кольоротерапії необхідно знати, як діє певний колір на людину.

Червоний – це колір дії. Він стимулює і підкірку головного мозку, і безпосередньо клітини кори головного мозку. Вплив на підкірку відбувається у вигляді підвищення тиску, температури, рухової активності. Що ж стосується впливу на клітини кори головного мозку, то червоний спонукає до дії. Неважливо, буде це робоча активність чи просто підвищена збудливість. Червоний колір здатний дати відчуття захищеності. Він традиційно вважається кольором лідера.

Психотерапевти не рекомендують використовувати червоний колір протягом довгого часу. Це загрожує побічними ефектами, такими як перевтома.

Помаранчевий – це суміш червоного і білого. Його вплив на людину схожий на вплив червоного, тільки в більш м'якому вигляді. Характерний тим, що підвищує настрій, стимулює робочу активність і втомлює не так сильно, як червоний. Психологи в один голос рекомендують використовувати його для оформлення дитячих кімнат. Або, наприклад, куточка, де дитина буде займатися активною пізнавальною діяльністю.

Помаранчевий прийнято називати кольором сонця. Він відновлює втомлений організм після важкого трудового дня, дає відчуття тепла і затишку в домі

Жовтий – колір сонця. Чудовий колір для профілактики депресій. Якщо, наприклад, помаранчевий сприяє виходу з депресивного стану, то жовтий попереджає його розвиток. Восени, взимку та ранньої весни жовтий колір життєво необхідний людині. Його можна використовувати у вигляді яскравих плям в інтер'єрі або аксесуарів в одязі.

Жовтий традиційно вважається кольором авантюристів і людей, легких на підйом. Він пробуджує жагу знань. Стимулює прагнення пізнавати, вивчати, пізнавати щось нове. Спонукає кудись йти, їхати, вирушати в подорожі.

Жовтий колір допомагає при здачі іспитів, коли потрібна гранична концентрація уваги і здатність запам'ятовувати великі обсяги тексту. Людям творчих професій жовтий колір дарує натхнення.

Зелений – належить до холодної гами, але є самим м'яким з кольорів цієї палітри. Він заспокоює, але майже не гальмує життєві процеси організму.

Зелений колір доречний в будь-якій ситуації. Це колір природної гармонії. Він заспокоює нерви і до того ж корисний для очей.

Синій – антипод червоного. Він майже повністю гальмує будь-яку активність. Знижує тиск, температуру. Знижує робочу активність. Має заколисливий ефект.

На Сході він символізує істину і спокій. Синій колір допомагає очистити свідомість від непотрібних думок, заспокоїть тривогу.

Блакитний – синій з білим. Цей колір теж володіє заспокійливим ефектом, але не настільки сильним, як синій. Його часто використовують для оформлення офісних приміщень, тому що він допомагає зібратися з думками, зосередитись і гасить емоції.

Блакитний колір має властивість усувати страхи, тривогу. Однак фахівці відзначають його негативний вплив на людей зі зниженим тиском.

Фіолетовий – його довгий вплив на людину загрожує появою постійного відчуття втоми. Фіолетовий колір чудово знімає напругу. Крім того, він допомагає знайти вихід з творчої кризи і зняти нервове перезбудження.

Сірий, чорний, коричневий – депресивні кольору. Їх не можна застосовувати в оформленні житлових приміщень.

Білий – фактично це відсутність кольору. Проте на психологічному рівні, потреба в білому – це потреба захиститися; приховати емоції і поставити між собою і людьми розділову стіну.

Умовно можна виділити три рівні використання кольоротерапії у роботі з дітьми молдшого шкільного віку:

·         Організаційні можливості кольору (система освітлення та кольо­рове оформлення інтер'єру приміщення).

·         Педагогічні та діагностичні можливості кольору (діагностика психічних станів, навчання, розвиток, вихован­ня дітей,).

·         Реабілітаційні можливості кольору (оздоровлення, лікування, пси­хологічний колорит).

Організаційні можливості кольору

Профілактика нервового напруження у дітей і дорослих у навчальному закладі проводиться з урахуванням характеру впливу кольору на людину. Зелені, жовто-зелені та блакитно-зелені кольори сприятли­во впливають на людину. У синій та блакитний кольори рекомендуєть­ся фарбувати приміщення та обладнання, де є значне виділення тепла та де галасливо. Червоні та жовті кольори впливають збудливо, їх доціль­но застосовувати обмежено, в приміщеннях, де діти можуть знаходить­ся нетривалий час або там, де збудження необхідно (наприклад, у спор­тзалі).

При виборі меблів та обладнання для дітей краще обирати світлі кольори натурального дерева або світло – зелені кольори. Це підвищує працездатність дітей. Бажано, щоб і дошка була зеленого кольору.

Важливо застосовувати посуд та предмети сервірування столу у столовій визначеного кольору для покращення функцій травлення та нормалізації апетиту: блакитний колір знижує апетит; жовтогарячий – посилює.

Діагностичні та педагогічні можливості кольору

Діти рано починають відчувати колір та підбирати його для зображення свого настрою. Вибір кольору тісно пов’язаний із психологічними особливостями дитини, станом її здоров’я.

Діти використовують в основному 5 – 6 кольорів. У цьому випадку можна говорити про нормальний середній емоційний розвиток школяра. Більш широка палітра кольорів говорить про натуру чуттєву, емоційно багату. Якщо дитина використовує тільки один або два кольори, це швидше за все вказує на її негативний емоційний стан у цю хвилину: тривога (синій), агресія (червоний), депресія (чорний). Використання простого олівця іноді трактується як «відсутність» кольору, таким чином дитина повідомляє про те, що у її житті не вистачає яскравих фарб та добрих емоцій.

Найбільш значимі особи дитина завжди виділяє більшою кількістю кольорів. А осіб, яких не сприймає, малює чорним або темно-коричневим кольором.

Діагностична вправа «Квітка-семиквітка»

Мета: визначення емоційного стану дитини відповідно до ко­льорової гами: жовтий – радість; червоний – щастя; синій – образа; зелений – спокій; сірий – сум; помаранчевий – здивування; коричневий – втома.

Обладнання: кольорові картки у формі пелюсток квітки, розкладені в довільному порядку.

Завдання. Візьміть у руки пелюстку того кольору, який вам сьогодні найбільше до вподоби, з яким хо­четься потоваришувати, побути довше.

Завдяки кольорам значно розширюєть­ся індивідуальна сфера переживань.

Діагностична вправа «День мого кольору»

Мета: діагностування емоційного стану дитини, розширення індивідуальної емоційної сфери; розслаблення, зняття стресів, підняття настрою та тонусу.

Обладнання: підручні засоби (кольоровий папір, предмети різних кольорів, фарби, тканини)

Завдання. За допомогою підручних засобів створіть: веселку настроїв; одяг настроїв; кольорову паличку-виручалочку; ласкаве проміннячко настрою; куточки свого настрою; малюнки «Мій настрій».

Діагностична вправа «Кольоровий настрій»

Мета: діагностування емоційного стану дитини, розширення індивідуальної емоційної сфери; розслаблення, зняття стресів, підняття настрою та тонусу.

Обладнання: на ватмані намальоване коло, розділене на сектори: червоний – активність, фіолетовий – сум та тривога, жовтий – спокій та задоволення, зелений – задумливість, мрійливість.

Завдання. Прислухайтесь до себе. Що ви відчуваєте: радість чи сум, спокій чи тривогу? Чому? Якого кольору ви уявляєте свій настрій?

Діти мають поставити свої фішки-сердечка на той сектор кола, який відповідає їхньому настрою.

Графічна вправа «Хвилинка-кольоринка»

Мета: діагностування емоційного стану дитини, розширення індивідуальної емоційної сфери; емоційний відпочинок дитини.

Обладнання: кольорові олівці, фломастери, папір.

Завдання: намалюйте те, що побажаєте (просто лінії, кульки, сніжинки, квіти тощо), використовуючи кольорові олівці або фломастери.

Час на виконання вправи: 4 – 5 хв.

Вправа «Хвилинки – кольоринка» (варіант 2)

Мета: емоційне розвантаження, відпочинок школяра.

Обладнання: картки або серветки різних кольорів.

Завдання: оберіть серветку певного кольору, сядьте зручніше, розслабтесь і дивіться протягом 5 хвилин на обраний колір.

Час на виконання вправи: 5 хв.

Графічна вправа «Малюємо себе»

Мета: створювати умови для усвідомлення дітьми себе як індивідуальності; розвивати особисту емоційну сферу дитини.

Обладнання: кольорові олівці, фломастери, папір.

Завдання. Намалюйте кольоровими олівцями себе зараз і себе в минулому.

Рекомендації педагогу: обговоріть з дітьми деталі малюнка; у чому вони розрізняються; з’ясуйте, що дитині подобається і що не подобається в собі, що їй хотілося б змінити.

Графічна вправа «Мої друзі»

Мета: діагностування та з’ясування проблем у міжособистісних стосунках дитини.

Обладнання: кольорові олівці, фломастери, папір.

Завдання. Намалюйте кольоровими олівцями своїх друзів. Можна намалювати їх як людей, а можна у вигляді тварин, птахів, квітів, дерев тощо.

Рекомендації педагогу: після малювання потрібно обговорити малюнок з дитиною, запитавши її, хто тут намальований, чому вона намалювала саме цих дітей? Чому намалювала їх в певному образі?

Вправа «Фантазія»

Мета: підняття настрою та тонусу за допомогою кольорів; розвиток творчої уяви та фантазії.

Обладнання: кольорові полотна розміром 1,5м на 1,5м., червона квітка.

Хід вправи. Учні сідають біля тканини потрібного кольору і уявляють, що вони, наприклад, на березі моря чи річки або, тримаючи в руці червону квітку, вони уявляють себе нею. Діти розповідають про свої відчуття.

Вправа «Кольоровий день»

Мета: підняття настрою та тонусу за допомогою кольорів; розвиток творчої уяви та фантазії.

Обладнання:різнокольорові предмети (іграшки, тканини, нитки тощо), олівці, фломастери, фарби, папір.

Хід вправи.

Діти разом з педагогом обирають певний колір, і йому присвячується день: з кольором знайомляться, розглядають, грають, малюють, створюють фантастичні оповідання, ігри, споруди тощо.

Реабілітаційні можливості кольору

Фахівці рекомендують використовувати колір по-різному, тобто "опро­мінювати" або "купатися" з ним, "одягатися", «візуалізувати», "вдихати" чи ме-дитувати з ним. Можна застосовувати "кольоровий пляж", експериментува­ти, грати з кольором (розфарбувати себе вигаданим пензликом). Можна використовувати кольорові тканини, прикладаючи їх до тіла.

Зелений колір. Частіше використовується зелений колір. Це єдиний колір, яким можна опромінюватися безмежно. Кольоротерапію корисно поєднувати з повторенням формул самонаві­ювання, наприклад: "Я дивлюсь на зелений колір. Це колір природи. Він проходить крізь мою шкіру, доходячи до мого серця. Я насичуюся ним. Я буду здоровим та розумним, буду спокійно приймати незнайоме, гарно вчитися, пізнавати все нове, сміливо долати перешкоди".

Жовтий колір. Під час дихальних вправ "пропускають" промені жовто­го кольору через шлунок, очищуючи його.

Синій колір – знімає напруження, допомагає при застудах, лікує очі, вуха, легені, ніс. Нежить лікується синім, синьо-фіолетовим або синьо-зеленим кольором, "обмальовуючи" голову вигаданим пензликом у синє забарвлення.

Зелено-блакитний колір надає відчуття спокою, задоволення, безпеки.

лікування кольором:

Реабіталіційна вправа «Кольорова водичка»

Мета: стимулювати позитивний настрій дитини; підбадьорити, підняти настрій та емоційний тонус дитини.

Обладнання: прозора склянка з водою, кольорова серветка.

Хід вправи

Учитель (учень) наливає у прозору склянку воду, ставить її на кольорову серветку. Вода вбирає інформацію про колір (5 – 10 хв.). За цей час діти розповідають вірші про «кольорову водичку», тим самим додатково заряджають воду позитивною інформацією. Наприклад:

Я люблю водичку жовту, що, як сонце, зігріває.

Коли дощ надворі, мряка, ця вода нас звеселяє.

Учитель пропонує дітям випити заряджену кольором воду за півгодини до прийому їжі.

Реабіталіційна вправа «Веселковий тонік» (для групової роботи)

Мета: підбадьорити, підняти настрій та емоційний тонус дитини.

Хід вправи

Педагог пропонує дітям зайняти зручне положення в кріслах і виконувати його команди.

·         Влаштуйтесь якомога зручніше і зробіть глибокий вдих і видих.

·         Уявіть собі світле блакитне небо з веселкою від краю до краю.

·         Сконцентруйтесь на червоній лінії. Уявіть, як вона починає вібрувати, віддаляється від веселки і наближується до вас у вигляді червоної хмаринки. Коли ця хмаринка досягне вас, вона розсипиться на рубінові кристали, які торкаються вашої шкіри і перетворюються у краплі води. Вода просочується через шкір всередину і наповнює ваше тіло рубіновим кольором.

·         Коли ви відчуєте, що тіло наситилося кольором, зайва волога вирветься назовні і швидко розсіється.

Рекомендації педагогу, який проводить вправу з дітьми

Повторіть те ж саме з наступною та всіма іншими кольоровими лініями веселки. Зовсім не обов'язково відразу використовувати увесь кольоровий спектр, можна обмежитися декількома кольорами.

Реабіталіційна вправа «Зоряне дихання»

Мета: протидія болі будь-якого походження, тривозі, страху, поганого настрою.

Хід вправи

Педагог пропонує дітям виконувати його команди:

·         Сядьте якомога зручніше, а краще – приляжте.

·         Уявіть синє небо, засіяне зорями.

·         Оберіть одну зірочку – вона тепер належить вам.

·         Виберіть колір, необхідний для зцілення.

·         Включіть зірочку, нехай вона засвітиться цим кольором. Кольоровий промінь широкий, він все довкола заповнює своїм сяйвом. Вдихніть на раз-два-три, уявляючи, що ви вдихаєте кольорове повітря. Повітря, проникаючи через ніс, заповнює усе ваше тіло. Спробуйте побачити та відчути це. Вдихайте носом.

·         Затримайте дихання, порахувавши до трьох.

·         Видихніть на раз-два-три.

·         Ще двічі повторіть дихальний цикл.

Отже, кольоротерапія – це дієвий метод психологічного впливу на дитину, який може використовуватися у роботі з молодшими школярами з діагностичною, педагогічною, профілактичною та лікувальною метою.

Список використаних джерел

1.      Здоров’язберігаючі технології. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://liderorg.at.ua/index/zdorov_jazberigajuchi_tekhnologiji/0-942

2.      Поради дитячого психолога. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.sadochok.org/psyholog/metody_koloroterapii/

3.      Рекомендації використання кольоротерапії. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sadokbarvinok.at.ua/publ/mi_konsultuemo/rekomendaciji_vikoristannja_koloroterapiji/

Вплив стресу на головний мозок дитини

Усі ми читали статті про негативну дію стресу на організм, дивились передачі про «тихого вбивцю» та скаржилися друзям і членам сім'ї на те, як багато стресових факторів у нашому житті. Хоча ми знаємо, що в дорослих людей стресовий стан може призвести до серйозних захворювань, таких як виразка й гіпертонія, ми не пов'язуємо ці недуги з дітьми. Однак дослідження показують, що діти, які перебувають у стані хронічного стресу, страждають від нього нітрохи не менше – вони піддаються ризику суттєвих когнітивних порушень, оскільки їхній мозок ще не повністю розвинений.

Стара реакція на нові проблеми

Для того щоб отримати уявлення про те, з чим доводиться зіштовхуватись нашим дітям, корисно розібратись у фізіологічному впливі стресів на головний мозок. Коли дитина перебуває у стресовому стані, гіпоталамус (відділ у проміжному мозку) виділяє гормон, який спрямовується в гіпофіз. Гіпофіз виробляє інший гормон, який по кровоносній системі потрапляє в наднирники. Наднирники синтезують адреналін і кортизол. Адреналін прискорює серцебиття дитини й підвищує артеріальний тиск. Кортизол підвищує рівень цукру у крові, збільшує м'язову силу, ефективність запам'ятовування й підвищує поріг больової чутливості.

То що ж тут поганого, спитаєте ви? Хіба висока ефективність пам'яті й підвищений больовий поріг не допомагають дітям учитися швидше та краще? Зовсім ні. Наша реакція на стрес «бий, біжи або замри» призначена для критичних ситуацій життя або смерті, в яких рахунок іде на секунди. На жаль, сучасні проблеми й завдання, – яскравим прикладом яких є одинадцятирічне навчання у школі, – не вирішуються так швидко. Вони вимагають довгострокового зосередження та психологічної стійкості – тих якостей, які стрес може дестабілізувати.

Чи відчуває дитина хронічний стрес?

Що відбувається, коли мозок знаходиться у стані стресу (не протягом кількох секунд, а рік за роком)? Стресові гормони поступово накопичуються в організмі. Дослідження показують, що кортизол, зокрема, пошкоджує мозок, якщо затримується в ньому на тривалий строк. Коли лабораторним щурам протягом кількох тижнів робили ін'єкції щурячого кортизолу, він убивав клітини мозку в їх гіпоталамусі, залишаючи тварин у стані депресії, тривоги, страху, незрілими, надмірно вимогливими й не здатними навчатися нових моделей поведінки (наприклад, зацикленими на «щурячій метушні»).

Хронічний стрес впливає на мозок ще й іншими способами

Учені перераховують кілька видів порушень функціонування мозку, що піддається впливу хронічного стресу: нейрони гіпокампу припиняють функціонувати належним чином, роз'єднуються нейронні мережі, сповільнюється вироблення нових нейронів. Простіше кажучи, мозку під впливом хронічного стресу складно засвоювати новий матеріал і зберігати його в пам'яті.

Одне з досліджень довело, що довгостроковий стрес висушує дендрити гіпокампу (відростки нервових клітин, що сприймають сигнали від інших нейронів), скорочує їх довжину й кількість відгалужень. Дендрити прокладають шлях до мозку новим знанням, а пошкодження гіпокампу (ключової ділянки для функціонування пам'яті) призводить безпосередньо до порушень здатності до навчання.

Як різні види стресу впливають на дитину

Нічого з перерахованого вище не приносить користі мозку дорослої людини, але мозок дитини з її мільйонами дендритів, який швидко розвивається, особливо потерпає від руйнівної дії кортизолу. Численні дослідження показали, що діти, які піддаються впливу екстремальних стресових ситуацій, таких як домашнє насильство або тілесні покарання, мають більш низький IQ, ніж діти, які не піддаються впливу емоційних травм.

Але нові дослідження виявили, що не тільки екстремальні види стресу можуть впливати на здатність дітей учитись і думати. Учені дійшли висновку, що діти, які піддаються впливу «побутового хаосу», мають більш низький IQ й більш високий рівень поведінкових проблем. Також було виявлено, що діти, які чули словесні образи від матерів, гірше володіють мовою й мають менше білої речовини в мозку. (Біла речовина впливає на навчання, координуючи зв'язки між різними ділянками мозку.)

Стрес: ним можна заразитися

Чи достатньо батькам утримувати дім у порядку, уникати шльопання дітей (та інших тілесних покарань), утримуватись від словесних образ, щоби скоротити кількість стрес-факторів? Це, звісно, бажано, але експерти припускають, що всього перерахованого може бути не достатньо, щоб захистити дітей від порушень роботи мозку, пов'язаних зі стресами вдома. Рівень стресу батьків може впливати на когнітивні здібності дітей, тому внутрішнє напруження «заразне». Учені стверджують, що в екстремальних умовах стрес батьків може послабити розвиток мозку дитини.

Емоційна стабільність удома є найістотнішим чинником, що визначає успіх у навчанні. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина вступила в найпрестижніший ВНЗ, йдіть додому та проявляйте любов до свого чоловіка.

Батьки можуть робити все можливе, щоб захистити своїх дітей від стресів, але іноді життєві обставини й повороти долі роблять стреси неминучими. На щастя, фахівці вважають, що батькам не треба поміщати дітей у кокон, позбавлений будь-яких стресів.

Чи можна лікувати стрес іншим стресом?

Не всі види стресу погані. Сам процес навчання – це теж стрес для мозку, але він здатний бути позитивним і підтримувати здоровий розвиток нейронів та утворення синапсів. Учені радять батькам піддавати дітей впливу «правильних» видів стресу та вчити їх справлятися з потенційно шкідливими видами.

Важливо також зазначити, що негативний вплив на мозок дітей, викликаний стресом, може бути не постійним. Вплив стресу це швидше не «пошкодження мозку», а явище зворотне або виліковне.

Потужна протиотрута

Як же все-таки ефективно боротися зі стресом? Усі експерти одностайні в одному. Фізичні вправи – це чудові ліки. Дослідження виявили, що фізична активність стимулює розвиток гіпокампу, а групові вправи (такі командні види спорту, як футбол, ігри-перегони) сприяють росту нейронів.

Фізичні вправи – це краще, що можуть робити діти для боротьби зі стресом. Заняття спортом сприяють росту нових нейронів, витривалості та стійкості до психологічних травм і стресів. Систематична фізична активність – один зі способів підвищення стійкості до стресів. У цілому, фізичні вправи в усіх їх незліченних формах залишаються найефективнішим засобом для зняття внутрішньої напруги.

Славетні українці

         « СЛАВЕТНІ
            УКРАЇНЦІ »

ГРОМАДСЬКІ ДІЯЧІ

Княгиня  Ольга  ((бл. 890-969) походила зі знатного роду. Народилася вона поблизу нинішнього міста Пскова. Батьки Ольги ще змалечку прищепили доньці правила чинного, порядного, розумного і виваженого життя.   Саме за це її полюбив і обрав за дружину Київський князь Ігор. Але невдовзі князь гине від рук древлян, збираючи данину. Ольга залишається з малолітнім сином Святославом. І почала вона  княжити на своїй землі уже не як жінка, а як сильний, розумний і вольовий муж.

Через кілька років по тому Ольга вирушає до Константинополя, де приймає святе хрещення. Повернувшись до почала  проповідувати віру Христову. Вона створює першу церкву  і багатьох киян повертає до християнської віри. Саме від неї отримав перші уроки істинного благочестя і майбутній хреститель Київської Русі її внук Володимир.

Прославилася княгиня мудрістю, мужністю і рішучістю. Була вона страшною для ворогів і любимою людьми за милостивість і благочестя, за праведність і доброту.   Коли ж виріс і змужнів її син Святослав, вона передала йому управління державою, а сама, відійшовши від княжих клопотів, зосередилася на благодійності. 

Померла  Ольга у дев’яностолітньому віці.

        Володимир Великий   (рік народження невідомий – 15 липня 1015 р.)

Князь Володимир   Святославович  – визначний український державний діяч. За своїм походженням був молодшим   сином київського князя Святослава Ігоревича  і онуком київської княгині Ольги. Батько – князь Святослав надав Володимиру  престол у місті Новгороді.  Після смерті Святослава (972 р.)   Володимиру  вдалося отримати перемогу над братами та  стати князем в Києві  близько 980 р. Він розпочав реформи,  хотів об’єднати всі  руські землі, укріпити владу та   могутність країни. 

         У 988 році в державі було офіційно введено християнство. Це  забезпечило успіх багатьох заходів зовнішньої політики руських князів. В характері самого Володимира відбулися великі зміни. Він зробився побожним, ласкавим, щедро роздавав милостиню, запроваджував школи, будував храми і став у повному розумінні батьком для своїх підданих. Він допомагав бідним, старим і калікам, сиротам і вдовам. Тому не дивно, що всі називали його Володимиром «Ясним Сонечком» та «Великим». 

Володимир Великий провів реформу законодавства, започаткував карбування власної монети з зображенням Христа та князівської монограми у вигляді тризуба; розбудував та укріпив свою столицю – Київ. Саме за правління Володимира в місті було збудовано головний храм Русі – Церкву Богородиці або Десятинну церкву, розбудовано «місто Володимира» з князівськими палацами та громадськими будівлями.

                                                

    Ярослав Мудрий (1019-1054 pp.)

 Ярослава Мудрого – син  князя Володимира Святого.  Він докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави,   не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни, остаточно здолав печенігів. На честь перемоги над печенігами, що відбулася під мурами Києва, наказав звести на місці битви величний храм – Софію Київську. Тут відбувалися урочисті державні церемонії: сходження на  князівський престол, прийняття іноземних послів тощо.

Великого князя без перебільшення можна назвати  засновником   ученості на Русі. У Києві та багатьох інших містах Русі було створено   книжкові   майстерні, у яких  переписувалися церковні книжки, а також  наукові праці з історії, філософії, права, природничих наук. 

За правління Ярослава на давньоруських землях виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київській діяли    бібліотека і школа, де навчали грамоти й ознайомлювали з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, переписувалися й створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, велося літописання.

У  1051 році  було засновано  головний монастир Русі – Печерський,  який став головним   культурно-освітнім центром Київської держави.  

Ярослав   першим  уклав писаний збірник руських законів, який називають «Правдою Ярослава», або «Найдавнішою правдою». 

Князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. Перевага надавалася не силі зброї, а силі розуму. Своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь Ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його Мудрим.  

         Пилип Орлик (1672-1742) – видатний державно-політичний діяч, гетьман України (1710-1742).

Народився Пилип Орлик у Литві. Походив з давнього чеського баронського роду.

Батько його загинув у польсько-турецькій війні. І його навчанням займалася мати. Пилип був дуже працьовитою і старанною дитиною, закінчив школу, Києво-Могилянську академію і став працювати  писарем. Він був  дуже здібний. Крім рідної мови знав латинську, грецьку, французьку, німецьку, шведську, польську та російську мови.

Пилип зумів проявити себе, як освічена людина, на що й звернув увагу гетьман Іван Мазепа і призначив його генеральним писарем. Ця посада була найвпливовішою  при гетьмані. Орлик виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана . А після смерті гетьмана  П. Орлика обрали гетьманом.

У день виборів було проголошено написану ним державну Конституцію, яку називали  «Конституція Пилипа Орлика». До кінця своїх днів П. Орлик залишався вірним своїй меті – боротьбі за незалежність та суверенітет України.  

Грушевський Михайло Сергійович  (1866 - 1934) – історик, науковець, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, громадський та політичний діяч.

Закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі. Захистив  дисертацію і отримав ступінь магістра.  Був призначений на посаду  професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету.

Тут вчений  створив власну наукову школу, прагнув самостійного історичного розвитку українського народу, окремо від   держав-сусідів. Написав наукову працю  «Історія України-Русі». Потім він переїздить до Києва, де ним було створено Українське наукове товариство (УНТ).                       

В березні 1917 р.  в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). М. Грушевський  став Президентом самостійної  Української Народної Республіки.  Під його керівництвом приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції  Української Народної Республіки, яка була прийнята 29 квітня 1918 року.                                          

Але стався державний переворот,  Українська Народна Республіка  була ліквідована.  Деякий час Михайлу Грушевському  довелося перебувати за кордоном, потім він повернувся до України і займався науковою діяльністю.

                                           НАРОДІ ЗВИТЯЖЦІ

         Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595–1657) – визначний український політичний і державний діяч, полководець, гетьман України (1648– 1657). Засновник Української Козацької держави.

Народився майбутній гетьман України у родині українського шляхтича Михайла Хмельницького. Початкову освіту здобув у школах Чигирина та Києва. Згодом продовжив навчання в   колегіумі у Львові. Опанував польську та латинську мови, а з часом ще й турецьку і французьку.

Б. Хмельницький розпочав свою службу в складі Чигиринської сотні реєстрового війська. Справжнє бойове хрещення   прийняв у битві з турками, де  загинув  його батько. Юнак потрапив у полон, звідки його  викупила мати, обмінявши на когось із родовитих турецьких полонених, захоплених раніше козаками.

Після повернення з полону Богдан брав участь у козацьких походах на татар і турків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти. Став сотником козацького війська і знали його запорожці як розумного і відважного вояка. Тому й обрали гетьманом. 

За час свого гетьманування Б. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи,  які визнали Україну як  незалежну державу. Все своє життя Богдан Хмельницький боровся за незалежність  України від іноземних поневолювачів.

                   Байда Вишневецький (? - 1564)

Князь Дмитро Вишневецький походить з  литовської родини, хоча й православної за своїм віросповіданням.  Був три роки старостою Черкаським і Канівським. Збудував на острові Мала  Хортиця замок, який став прототипом Запорозької Січі і згуртував на боротьбу проти татар кількасот козаків.           Став першим гетьманом. Відбивав набіги татар на Хортицю та на українські землі, водив козаків на ворожі землі  звільняти українських невільників, нападав на турецькі фортеці. Під час походу на Молдовію зазнав поразки, потрапив у полон, був виданий турецькому султану і страчений у Царгороді (нині Стамбул).

Самійло Кішка  є одним з найвеличніших героїв, що присвятив своє життя боротьбі українського народу з поневолювачами. З народних дум та переказів знаємо, що народився він у шляхетній родині в Каневі. Був фізично розвинутою і сильною людиною, високим і кремезним. Отримав достойну освіту. Козакувати почав ще змолоду: брав участь у походах Байди-Вишневецького. В тих походах Кішка здобув високий авторитет серед козацтва, і після загибелі Вишневецького став гетьманом  на Січі.
           Самійло Кішка  прагнув  відкрити запорожцям шлях до моря, удосконалив  козацькі байди і   вони увійшли в історію   як чайки.

Така чайка брала в похід 40-70 козаків екіпажу.
Самійло Кішка вперше вийшов у Чорне море   і протягом двох років штурмував кримські міста, громив турецькі галери в морі. В одному з походів  ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від турецького флоту, а сам гетьман потрапив у полон до турків і був прикутий ланцюгом до весла на галері .

Цілих 26 років продовжувалася тяжка неволя українського флотоводця, 
Та  Самійло Кішка, вже постарілий і посивілий,   підняв повстання на тюрмі-галері, визволився сам, визволив братів-невільників і щасливо прибув на захопленій галері на рідну Січ.   

НАУКОВЦІ

   Ігор Сікорський – авіаконструктор, першим в світі запропонував проект повітряного  судна, яке майже нічим не відрізняється від сучасних вертольотів. В 1931 році він запатентував свій винахід: судно з двома пропелерами (на даху та на хвості).  Авіаконструктор створив своє конструкторське бюро, яке розробляло нові типи літаків та  вертольотів. 

В 1941 році а Америці  був представлений вертоліт-амфібія на поплавковому шасі, який злітав з води і  приземлявся на суші.

Саме на вертольоті Сікорського S-61 в 1967 р. вперше здійснили переліт через Атлантику, а   в 1970 р. - через Тихий океан.

Основоположником практичної космонавтики в Радянському Союзі став уродженець Житомира Сергій Корольов.
Ще до Великої Вітчизняної війни під керівництвом Корольова був створений і ефективно працював ракетний двигун. 4 жовтня 1957 року  сконструйована Корольовим ракета вивела на орбіту перший штучний супутник Землі. Ця подія поклала початок ері практичної космонавтики.

12 квітня 1961 року  Корольов і його співробітники запустили корабель «Восток-1», на борту якої був Юрій Гагарін. Під  керівництвом С.Корольова були створені три покоління космічних кораблів «Восток», «Восход»  і «Союз». Саме Корольов став родоначальником ери пілотованої космонавтики та практичного застосування супутників на навколоземній орбіті. В наш час завдяки Корольову ми можемо дивитися супутникове телебачення. 

                    

Ракета «Восток»          С.Корольов та Ю.Гагарін   В музеї космонавтики в

                                                                                          м.Житомирі

                

               Лев Симиренко (1855-1920)

Народився   1855 року в с. Млієві  Городищенського району  на Черкащині.  Видатний вчений-плодівник, зачинатель виробничого плодівництва, засновник найбільшої в Європі колекції плодових, ягідних та декоративних рослин., а також першого помологічного розплідника та маточного саду.  У створеному вченим саду нараховувалося 900 сортів яблунь, 889 - груш, 350 -черешень та вишнь, 115 - персика, 56 - абрикоса, 165 - кущів аґрусу, 45 - горіха. Крім того, ним було зібрано 925  сортів троянд, бузку і 305 різновидів хвойних дерев. 

          Але передусім цей вчений найбільш відомий завдяки зимовому сорту яблук Ренет Симиренка. Його вивів батько Льва Платоновича, але відомими в усьому світі яблука стали завдяки плідній селекції сина. На базі симиренківського розплідника під Млієвом  розкинулася ціла садова імперія – науково-виробниче об’єднання «Сад», до складу якого входило 22 колективні господарства, 27 садівничих товариств, технікум, сільськогосподарська школа та дослідна станція ім..Л.Симиренка.

Помологія – наука, що вивчає сорти плодових та ягідних рослин.

                    

Пам’ятник  Л.Симиренку у             Яблуко  Ренет  Платон  Симиренко,

Млієві                                       виведений   Л.П.Симиренком

Династія Симиренків на поштовій марці

                                                      

                                            Олег Антонов (1906-1984)

Олег Костянтинович Антонов народився в Московській області (Росія). Працював в конструкторському бюро    А.С. Яковлева – видатного російського авіаконструктора.

З 1946 року очолює  інше  конструкторське бюро, випускає  літак АН-2 для потреб сільського господарства.

         З 1952 року конструкторське бюро Антонова  працює в Києві.  Під керівництвом Олега Костянтиновича було розроблено та запущено у виробництво  8 планерів та17 літаків. Найбільший з них – АН-24 «Руслан»,  на  якому встановлено 30 рекордів. А всього на кінець 2005 року на рахунку конструкторського бюро 483 світових досягнень, з них 378 не побиті дотепер. І сьогодні в доробку вчених-конструкторів найбільший в світі літак «Мрія».

         Олег Костянтинович був дуже стриманою людиною, урівноваженою. Мав широкий кругозір і був цікавим співрозмовником. З повагою ставився до підлеглих. Чудово малював і сам в тонкощах знав живопис, писав книги та вірші. Любив спорт. Ходив на лижах, займався планеризмом, грав у теніс і пінг-понг.

          О.К.Антонов був академіком Академії наук УРСР  та  СРСР   Мав звання Героя Соціалістичної Праці, заслуженого діяча науки і техніки України, був нагороджений трьома орденами Леніна, чотирма медалями, Золотою медаллю ім.Туполєва Академії наук СРСР, був лауреатом Сталінської та Ленінської премій.

                                                            МИТЦІ

                                   Тарас  Григорович Шевченко (1814-1861)

Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині у сім'ї кріпаків. З дитинства був допитливим, любив малювати, співати. Тарасові було дев'ять років, коли він, Катря, Ярина, Марія, Микита і Йосип залишилися без матері. Батько одружився вдруге. Мачуха мала трьох своїх дітей, і життя в хаті стало нестерпним. Коли ж через два роки помер і батько, хлопець пішов у найми.

Тарасові дуже хотілося вчитися. Але шкільний дяк, до якого найнявся малий за можливість навчатися, виявився п'яницею. Хлопець знайшов собі нового вчителя — маляра, але Тараса приставили козачком до пана. Це була нудна робота: цілими днями чекати, поки господар забажає люльку чи склянку води, яка стоїть поряд з ним на столі.

Нехтуючи забороною, Тарас таємно перемальовував картини зі стін панського будинку. За це його одного разу дуже покарали. Але й помітили неабиякі здібності кріпака і вирішили віддати його до майстра вчитися на «кімнатного живописця».

У 24 роки друзі викупили Тараса з кріпацтва. Він з великим завзяттям узявся за науку. Навчаючись у Петербурзькій академії  мистецтв, він водночас здобував знання із мови, літератури, історії, географії, навіть математики, і незабаром став освіченою людиною.

Друзі-земляки посприяли виходу у світ першої книги його віршів – «Кобзаря». Поезія Шевченка не просто зачаровувала: вона будила прагнення до волі, національну гідність українців. Тому поет був небезпечним для царського уряду, і його було заслано рядовим солдатом на 10 років із забороною писати й малювати.

Серед небагатьох прижиттєвих видань Тараса Шевченка особливе місце посідає остання його книжка –  «Буквар південноруський», складена із кращих зразків фольклору та частково з власних творів. Ця книжка для учнів недільних шкіл була першою дитячою демократичною читанкою в Україні. 10 тисяч примірників книжки було видано власним коштом поета. Продавалися вони лише по 3 копійки, щоб їх могли купити й найбідніші селяни. «Буквар» став найкращим дарунком для дітей, яких поет щиро любив. Мріяв поет написати й інші підручники для початкової школи, викладати малювання в Київському університеті. Однак передчасна смерть не дала йому здійснити своїх планів.

 Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 року. Поховали його на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні того ж року домовину поета перевезено в Україну й поховано, як він сам заповідав, на Чернечій горі над Дніпром біля Канева.

Леся Українка (1871-1913)

Поруч Шевченка і Франка найкращі твори писала Леся Українка. Це придбане письменницьке ім'я, а справжнє її ім'я і прізвище Лариса Косач-Квітка.

Народилася вона 25 лютого 1871 року на Волині.

Леся вже змалку проявила свій талант: ще коли мала дев'ять років, написала перший свій віршик: «Ні долі, ні волі у мене нема». Мати Лесі – Олена Пчілка   теж була українською письменницею. Коли вона побачила, що Леся має поетичний хист, почала її виховувати так, що з неї виросла справжня письменниця. Коли Леся мала 13 років, вона написала вірш «Конвалія», видрукуваний в часописі «Зоря» у Львові.

Вірші Лесі почали появлятися дедалі частіше в дитячому журналі «Дзвінок», що виходив у Львові, і в журналі «Молода Україна», що його видавала в Києві її мама. Один з найкращих творів Лесі – «Лісова пісня». У ньому змальовується чарівна краса поліської природи.

Багато віршів і казок написала Леся для дітей. Вона хотіла редагувати журнал «Дзвінок», але тяжка недуга змусила її лікуватися поза межами України. Незважаючи на недугу, що мучила Лесю змалку, вона пильно вчилася і писала. У своїх творах вона закликає земляків боротися за кращу долю, палко любити свій народ і батьківщину. Вона навчає нас, що треба бути відважними, сміливими й завзятими, – «сором хилитися, долі коритися».

                                                     Микола Лисенко  (1842-1912)

Видатний піаніст, хоровий диригент, композитор народився 20 березня 1842 року в с. Гриньки (Полтавська обл.), походив зі старовинного козацького старшинського роду. Дістав блискучу освіту. Закінчив Київський університет - природничий факультет. Захистив кандидатську дисертацію з біології. Але обрав музику. Після навчання в Лейпцизькій консерваторії по класу фортепіано його називали піаністом-віртуозом. Вчився в Петербурзькій консерваторії у Римського-Корсакова.

Він – організатор хорів, які пропагують українську музику. Створив Товариство любителів музики і співу, працював у Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Був людиною високої ерудиції., багатогранно обдарованою особистістю. Одним з перших поклав на музику твори з «Кобзаря» Т.Шевченка, робив обробки народних пісень, автор 10 опер («Коза-дереза», «Зима і Вена», «Пан Коцький»та ін..), вокальних творів, сонат, рапсодій, сюїт. Влаштовував  щорічні «Слов’янські концерти». Володів літературним талантом. За кошти, подаровані йому друзями на 35-річчя творчої діяльності, Микола Віталійович   організував Музично-драматичну школу, яка почала працювати восени 1904 року і стала першим українським навчальним закладом, який надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. Сам же М.Лисенко став її директором і викладав в ній фортепіанну гру. 

                            

                                                         Іван Сошенко (1807-1876)

Народився Іван Максимович  Сошенко 15 червня 1807 року на Київщині, в містечку Богуславі над мальовничою скелястою річкою Россю, що протікала за 40 км від шевченкового села Кирилівка.  У Богуславі минули дитячі роки Івана.  Сошенко чув від своїх дідуся й бабусі оповіді про героїчне минуле України. Коли йому виповнилося 8 років бабуся почала його навчати грамоти, а потім хлопця віддали (як і Шевченка) «до дяка у науку». Іван старанно виводив білилами на чорній дошці «польсько-латинські письмена», виявив  хист до письма та малювання, мав чудову пам’ять, читав Псалтир, був сумлінним й працелюбним. Хлопчик ріс здібним, сумлінним, музично обдарованим, мав феноменальну пам’ять.

Дитячі роки Івана були дуже схожими  з Тарасовим дитинством, з тією лише разючою різницею, що Сошенки змогли уникнути кріпацтва.

         На 13-му році життя Івана відвезли до Вільшани, де він протягом майже 9-ти років навчався у відомого у тих краях художника-іконописця.    Івану довелося не лише вчитися малюванню, а й відробляти свій хліб: пасти телят, палити груби, прибирати.

У 24 роки Іван Сошенко  приїхав у Петербург, де вступив до Академії мистецтв і там познайомився з Тарасом Шеченком.  Після закінчення навчання Іван Максимович Сошенко працював вчителем малювання, у вільні хвилини малював краєвиди, жанрові сцени, портрети з натури. З Шевченком його зв’язувала міцна дружба, яка тривала до самої смерті Великого Кобзаря.

Іван   Сошенко пережив Тараса Шевченка на 15 років.   Скромний вчитель малювання, сивий та худенький з добрим поглядом ясних очей – таким запам”ятали друзі Сошенка в останні роки його життя. Його любили друзі й сусіди, обожнювали діти та учні, шанували коллеги. 

І.Сошенко. Пейзаж

І.Сошенко.Бандурист

                                      

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

                                    

                                    

СПОРТСМЕНИ

                                                  Іван   Піддубний (1871-1949)

Народився у  селі Красенівка (нині Чорнобаївський район Черкаської області) у селянській сім’ї, рід яої славився  великою силою.  Був досить високим і  дужим. Мав тонкий музичний слух і гарний голос. Співав у церковному хорі. Самотужки став займатися  гімнастичними вправами та гирьовим спортом. Працював вантажником в порту, потім почав виступати в цирку як борець. Невдовзі вступив до Петербурзького атлетичного товариства, від якого в 1903 році був посланий на  чемпіонат світу в Париж. За час своєї спортивної кар’єри шість разів ставав чемпіоном світу.

         Секрет непереможності видатного богатиря полягав у тому, що він наполегливо й тривало працював над собою. Кожен день починав із ранкової зарядки, щоденно  тренувався, навіть тоді, коли залишив заняття спортом, дотримувався правильного режиму дня. Ніколи в своєму житті не палив і не вживав спиртного. Щовечора, тримаючи в руках двопудову металеву палицю, робив прогулянки.

          Іван Піддубний був у всьому світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і техніки. Він пишався тим, що був українцем. Йому були присвоєні звання «Заслужений майстер спорту» та заслуженого артиста республіки, нагороджено орденом.

                                 

                                                           

                                              

                                            Сергій Бубка (1963 р.)

Сергій Бубка народився в м. Луганськ. З дитинства займався легкою атлетикою. У 20 років  отримав звання заслуженого  майстра спорту.

         Він є   шестиразовим чемпіоном світу у стрибках із жердиною,  чемпіоном Олімпійських ігор. Йому належать 35 світових рекордів. Сергій Бубка першим у світі стрибнув вище, ніж 6 м, а точніше – на 6 м 14 см, потім 6 м 15 см. І цю висоту ніхто більше не здолав. З 2005 року спортсмен  очолює  Національний олімпійський  комітет України.

                                            Руслан Пономарьов (1983 р.)

Народився у м. Горлівка. Батько навчив хлопчика грати у шахи ще у 5 років. У 9 років на відбірковому турнірі до першості України отримав перемогу і став першорозрядником. Через рік  виграє чемпіонат України, а ще через рік стає чемпіоном Європи. У 13 років Руслан отримав перемогу на   світовому турнірі, у 14  - став наймолодшим гросмейстером у світі.  І, нарешті,  у 2004 та 2010  роках став олімпійським чемпіоном у складі збірної команди України. Має звання Заслуженого майстру спорту України, нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого У ст. та  орденом «За заслуги» ІІІ ст..

         Руслан Пономарьов довів, що людські можливості безмежні. Лише треба наполегливо працювати над собою і прагнути досягнення  мети.

ЛЕГЕНДИ

                                                 Батьків заповіт

                                          (про Тараса Шевченка)

Ріс Тарас. Часто гнівався на нього батько за непокірну вдачу, просив перед панами не гордувати, їхній волі не противитись. Та трапився якось випадок – і більше не гримав батько на сина. 

Занедужала мати. То, було, день і ніч працює бідна на панщині. А це впала, руки не може підвести. Лежить бліда, на лиці ні кровинки. Батькові час на панщину йти. Але загаявся старий – треба хворій кулешу зварити, дітей нагодувати. Уже давно пройшли косарі, побігли діти колоски панські збирати, щоб і зернятко не пропало. Коли це в хату вбігає гладкий осаула, нагайкою по долівці ляскає, кричить:

– Ви чого, бісові діти, на панщину не йдете? Хліб осипається, а вони вилежуються!..

Кланяється батько перед осаулою, на хвору дружину показує, діти ж малі, приглянути нікому…

– Хвора? – перепитує осаула. – Ти глянь, яка пані! Ось я зараз її полікую.

Підняв нагайку, хотів хвору вдарити. Заплакали діти, батько очі руками затуляє, щоб не бачити такого глуму. А малий Тарас підбіг до осаули, схопив його і кинув щосили на долівку.

– Геть звідси, чортополоху панський!

І тут таке зчинилося, що опісля ні батько, ні мати не могли до пуття розповісти про цю пригоду. Пролетів по хаті дужий вітер, відчинилися двері. І там, де лежав осаула, тільки пил зостався. Вийшов батько на подвір'я, виглянув на вулицю – нема осаули. Коли бачить – понад урвищем стоїть високий чортополох…

Довго шукав пан свого вірного осаулу, та так і не знайшов. Пропав осаула, як корова язиком злизала.

Відтоді й не прискіпувався батько до свого Тараса, не гнав на вулицю з хлопцями бавитись. А як умирав Григорій Шевченко, зізвав своїх дітей, щоб розподілити між ними убогу спадщину. Всіх обділив. Тому смужку поля, тому хату, а тому грошей карбованець… Тільки Тарасові нічого.

Глянув на нього сумними очима, погладив рукою по голові й сказав:

– Нічого тобі, Тарасе, не заповідаю… Знаю – не потребуєш ти моєї спадщини. Тобі не землю орати доля випала, а з панами боротись. Так пометися ж їм, сину, за наші муки, за страшну кривду! Не забувай ніколи, що вони, кляті, замучили тяжкою працею твою матір, забрали моє здоров'я, повили смутком всю нашу землю. Борися з ними, поки сили вистачить. Оце тобі мій заповіт, синку!

                                           Подарунок

Приїхав Шевченко на Україну з Петербурга. І пішов по містах і селах. Дуже хотів побачити, як народ живе. Іде по Україні, а навколо чути плач і стогін. Мордують пани людей. І нема на них ніякого суду. Що хочуть, те й роблять. Запрягають кріпаків у ярма, на собак міняють. Останню копійку за подушне беруть.

І нікуди йти скаржитися. Нізвідки помочі чекати. Ходив Шевченко по Україні, дивився на муки народні, а серце його кров'ю обливалося. І звернувся він до рідної землі з такими словами:

– Матінко-земле, поглянь, що чинять осоружні пани з твоїми нещасними дітьми… Дай мені силу, рідна, панів картати, за муки народні їм метатися. І не прошу я в тебе ні багатства, ні щастя для себе…

Тільки вимовив ці слова Шевченко, як зашелестіло вусате колосся пшениці, залопотіли листом високі дуби, зашептали зелені трави:

– Хай слово твоє панів спопеляє, неправду карає… Іди, мій сину, борися за волю рідного краю… Та пам'ятай, нелегкий ти шлях обираєш. І як, бува, зневіришся в своїй силі, одступишся од свого народу – пропаде мій дарунок… Не матиме твоє слово ні вогню, ні снаги великої…

І стихло все. Знову гуляє вітер по полю, котить золотаві хвилі, шумлять дерева, половіють жита високі…

Постояв Шевченко серед шляху і пішов між народ. Поніс свої вірші пломінкі, що панів вогнем спопеляли, кликали бідний люд на борню за волю і правду. Почув їх цар і наказав закувати Шевченка в кайдани. Хотів, бач, неситий, щоб покаявся поет, щоб втратили свою чарівну силу його невмирущі вірші.

Тільки даремно сподівалися багатії на поетове каяття. До самої смерті пам'ятав Тарас Григорович віще слово землі рідної й ніколи не схиляв голови перед неправдою. Отож довіку, поки сяятиме над рідним краєм яскраве сонце, пломенітимуть вірші Тарасові, до правди і щастя людей вестимуть.

                                    Як пан ослом став

Замовив пан Бутович Тарасу Григоровичу свій портрет.

– Намалюйте мене, – каже, – так, щоб в очах мудрість сяяла, постать силою дихала, а руки були, як у мужнього, хороброго воїна . Глянув художник на пана. Стоїть перед ним мізерне створіння клишоноге, груди – як у півня, очиці злі, мстиві. Посміхнувся Шевченко, поставив мольберт і почав малювати. Не подобається портрет Бутовичу.

– Це, – гнівається він, – на мене зовсім не схоже, нема у вас, художнику, вигадки, благородства.

А Шевченко працює собі мовчки. Зиркне на Бутовича і ще якусь нову рисочку додасть.

Хороший вийшов портрет. Бутович, як живий, з нього дивиться.

А пану не подобається.

– Не хочу й грошей за нього платити, – дорікає Шевченкові, – я просив зробити мене вродливим, молодим… Думав цей портрет у Швейцарію княжні послати, щоб одружитися. А така робота ні до чого мені…

Розгнівався Шевченко:

– Захотілося козі левом стати, й почала вона бородою матляти… Хіба ж я винен, що ви, пане Бутовичу, такі миршаві та непоказні вродилися?

Позеленів Бутович, схопив дзвіночок і давай дзеленькати, гайдуків кликати.

– Ти, мужик, – кричить пан на Шевченка, – думаєш, як закінчив академію, так благородним став?.. Зараз я накажу тебе відшмагати на стайні, як звичайного кріпака. Я навчу тебе шанувати честь дворянина…

Вислухав Шевченко Бутовича, а потім підійшов до нього, вхопив за вуха, та як потягне вгору.

– Пане Бутовичу, був ти ослом, ослом і лишився, хоча й у Петербурзі тебе навчали… А люди про твоє осляче нутро не знають, тому й паном величають…

Тягне Шевченко пана за вуха, витягає їх угору. А вуха ростуть і ростуть, та й стали такі великі, гострі, як у справжнісінького осла. Вбігли гайдуки до кімнати, Бутович кричить:

– В'яжіть його, ведіть на стайню!

Гайдуки хотіли зв'язати Тараса Григоровича, а він їм і каже:

– Гляньте, люди добрі, кого ви слухаєте… Це ж осел… Он які в нього вуха…

Обернулись гайдуки – очам віри не ймуть.

– Тягніть його в свинарник, – радить Тарас Григорович, – десь біля свиней місце знайдеться…

Бутович хапається за вуха, репетує, нахваляється віддати Шевченка під суд, називає бунтарем.

– Вгамуйся, пане, – каже на прощання Тарас Григорович, – скоро прийде такий час, шо тобі і в свинарнику місця не буде.

Пішов Шевченко. А Бутович так і лишився довіку з ослячими вухами. Нікому він не замовляв свого портрета і ніколи вже не показувався на люди.

                                           Тарасові дуби

Любив Тарас Григорович рідні простори. Приїде ото на Україну, вийде на високі Дніпрові кручі, дивиться навкруги й надивитись не може. Переказують старі люди, дуже дбав

він про красу землі рідної. Посадить, було, молоденьке деревце, водою поллє і промовля до нього:

– Рости високе та крислате, не гнися ні перед паном, ні перед самим царем… Блискавиці не бійся, грози не страшися…

З усіх дерев найбільш полюбляв Шевченко дуби. Гостював він якось у Сокиринцях. Прийшов у парк, попросив у садівника лопату, взяв десяток молодих дубків і заходився садити на галявині.

Дивується садівник. Що то за чоловік у панській одежі в землі порпається. Адже це мужича робота. Не стерпів, підійшов до Шевченка, питає:

– А для чого це ви, пане, все дубки садите? Може, вам дати інше якесь деревце?

– Дякую, не турбуйтесь, – відповідає Тарас Григорович. – Нехай дуби ростуть. Люблю їх за красу і силу. А ще за те, що нікому вони до ніг не схиляються й ніякої бурі не бояться. Треба їх більше садити. Хай люди дивляться, за взірець беруть… І ще хочу, аби побачили мої дуби, як тікатимуть пани з України… Прийде, чоловіче, такий час, коли змете народ панів із землі своєї, як ото ти змітаєш торішнє листя… Я не доживу, ти не доживеш до цього часу, а сини твої доживуть, і дуби мої це побачать…

Поїхав Шевченко з села. Садівник доглядав та кохав ті дуби, як малих діток. А коли вмирав – заповів їх синам своїм. Давно немає панів на Україні, а Тарасові дуби лишилися, стоять могутні зелені богатирі, шелестять темним листом, ніби співають думу про славного Кобзаря.

                                             

Тремтіть, пани!

Якось зібралися до пана Лукашевича гості з усієї округи. Прибули князі, графи, барони. Грають музики, аж надриваються, вино ллється рікою.

Коли це заходить до зали чоловік у кожусі, в гарній смушковій шапці, в чоботях. Глянули пани – завмерли: Шевченко!

Першим опам'ятався Лукашевич і каже тремтячим голосом:

– Так ви ж, Тарасе Григоровичу, давно вмерли…

– Не вмер я, недолюдки, – озвався Шевченко, – і ніколи не вмру! Чуєте? Прийшов я оце до вас сказати: дайте кріпакам волю… Не дасте, поведу на вас селян – і кров ваша потече в синє море рікою чорною…

Пани сидять ні живі ні мертві. Тільки очима кліпають та тремтять, як у пропасниці.

Повернувся Шевченко і пішов з маєтку. Довго сиділи пани, не могли отямитись. А тоді як зарепетують:

– Справника! Жандармів! Тут був Шевченко… Ловіть Шевченка!..

– Та він же вмер, – розводить руками справник, – і бумага з печаткою є від государя.

– Ловіть, – гукають, як навіжені, пани, – бо нам тепер довіку життя не буде.

Довго полювали на Шевченка жандарми, нишпорили по селах, та так нікого й не знайшли.

Зібралися тоді пани на раду й вирішили звільни-ти-таки селян від кріпацтва, бо дуже злякалися Тарасового гніву.

                                   Невмирущий Тарас

Рознеслася по всій Україні сумна звістка: «Помер Кобзар – і тепер ніколи вже не озветься до народу своїми піснями…»

Пани повеселіли, справляють гучні бенкети, ллють вина рікою. Тепер, мовляв, знущатимемось над селянами, як захочемо. Нема вже їхнього заступника, нема оборонця…

А люди посмутніли, ніде не почуєш ні пісні веселої, ні слова жартівливого. І гаї похилились в глибокій зажурі, і верби кучеряві плачуть над ставами, розпустивши до самої води свої пишні коси…

Та невдовзі прийшла інша звістка. Не вмер Кобзар. Це пани вигадали, щоб людей, і ліси, і степи широкі засмутити. Живий Шевченко. Тільки заслав його цар далеко в Сибір, за високі гори, прикував до кам'яного стовпа залізними ланцюгами. І лишив на поталу диким птахам та звірам. Але не кориться Тарас цареві. Напружує свою силу, пробує розірвати кайдани, вирвати з землі кам'яний стовп. І вдень і вночі дзвенять ті ланцюги. Похилився вже стовп, скоро на землю звалиться. Спадуть незабаром кайдани з Кобзаревих рук. І тоді повернеться він на Україну до свого народу.

І ще говорили люди: впаде стовп – і тієї миті загинуть усі пани й цар їхній. Оживуть степи, ліси, гори.

Раділи люди, чекали на повернення Кобзаря, готували йому в кожному селі пишну зустріч.

Тільки пани не вірили, сміялися, кепкували:

– Аякже, прийде ваш бунтар .. Чекайте… Він давно вмер, нема його й не буде. А ви довіку скнітимете, перед нами, панами, запобігатимете. І діти ваші в ярмі ходитимуть, на нас працюватимуть. І онуки ваші…

Та не вгадали пани. Самі загинули, як руді миші. А хто вцілів – повтікали світ за очі, за моря-океани… І повернувся на Україну славний Кобзар. Стоїть він на високій горі, дивиться на рідну землю, милується безкраїми степами, дніпровськими плесами, густими лісами та дібровами… А навколо шумить золота пшениця, хлюпає щедрим прибоєм до поетових ніг, низько вклоняється безсмертному Кобзареві.

(Зібрав Василь Лисенко)

                                            Колодязь Тараса

         Колодязь Тараса був у Черкасах  біля  Дніпра.

Т.Г.Шевченко під час третього приїзду в Україну був у Черкасах кілька днів – з 18 по 22 липня 1859 р. Кожна подія, факт, пов’язані з присутністю Шевченка, з часом обростали легендами.

Ось одна з них.

Бабуся Олена Якимівна Слюсариха проживала недалеко від Дніпра. Якось, готуючись до Різдва, вона дуже втомилась і прилягла на лаві і міцно заснула. І приснився їй сон: начебто приходить до неї Тарас Шевченко і каже: «Я приніс тобі відро води» і зник. А у відрі була чиста і прозора вода.

Ранком усі Слюсарі  в сімейному колі обговорили сон і вирішили: Шевченко показує на те місце, де повинна бути вода. Андрій та Василь – сини Олени, відразу взялися копати колодязь на тому місці де стояло відро з водою. Пройшло три дні, і пішла вода кришталево чиста. Андрій оголосив, що цей колодязь – колодязь Тараса. І так пішло поміж людей.

Хтось помітив, що тут вода цілюща, і в це люди швидко повірили не тільки в Черкасах. Стали привозити хворих до Тарасового  колодязя. Бабу Олену та її сусідок турбувало те, що колодязь не освячений. Почали збирати гроші і продукти, щоб обов’язково при освяченні було приготовлено «мирський обід» і панахида за Тараса Шевченка. Все місто про це знало. Колодязь урочисто освятили на другий день після Стретіння. Брали участь у ньому три священики, два диякони і хор.

Чи справді вода в колодязі була цілющою, про це ніхто не міг остаточно стверджувати. Але люди вірили в лікувальні властивості води з Тарасової криниці. Це вселяло в душу кожного хто сюди приходив, надію на виздоровлення.

Минув не один десяток років. Те місце, де стояла хата Слюсарів, біля якої був «колодязь Тараса», залито водою Кременчуцького водосховища, але й тепер старожили пам’ятають про колодязь Шевченка в Черкасах з цілющою свяченою водою біля Дніпра.

        

ЛЕГЕНДИ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ТА КОЗАКІВ

                                         БОГДАНОВА ГОРА
          Високу Чигиринську гору люди назвали Богдановою горою. Вона стоїть посередині Чигирина, ніби великий насипаний курган.

Це чудодійне творіння природи виникло, ніби по замислу людини, на догоду оборонцям рідної землі. З цієї гори хороше видно віддалені села, гори і низи Тясмина, далекі Придніпровські рівнини і ліси. В старовину на горі була неприступна фортеця. Багато непроханих гостей-чужоземців поламали свої списи і ребра об цю гору-фортецю. Тут була розгромлена Наливайком стотисячна турецько-татарська орда; тут Б. Хмельницький розтрощив військо польського короля. Столітні діди й прадіди розповідали, що всім оборонцям Чигирина і землі рідної завжди допомагали громити ворогів не тільки козаки і селяни, а й сама природа. 

Одного разу Б. Хмельницький був обложений стотисячним ворожим військом на Чигиринській горі. Козаки хоробро боронилися, але не стало води і життя людей поставлено під загрозу.

Ворог вирішив узяти військо Хмельницького взмором. На високій горі в козаків Богдана були великі запаси їжі, а води не було. Спершу почала гинути без води худоба, а потім і люди… І ось тут-то і прийшла на допомогу своїм синам рідна земля-матінка. Раптом на горі між кам’яними скалами забурлила свіжа джерельна вода нестримним потоком. Старі люди догадувалися, що нібито вода пішла на гору з Тясмина тими підземними ходами, якими колись Хмельницький водив коні напувати до річки.

Це джерело врятувало козаків від смерті. Набравшись нових сил, Б.Хмельницький розгромив вороже військо.

Козаки боронили свою землю, свій рідний дім, тому, їм, як кажуть, і стіни допомагали. З того часу це джерело продовжує існувати і невпинно, зимою і літом, тихо дзвенить непомітним срібним струмочком.

                                    

ЯК КОЗАКИ ВЗЯЛИ АЗОВ

Ще як був Азов турецькою столицею, там стояло багато війська. От козаки і схотіли взяти його. Отаман і каже: 
           – Знаєте, братці, що? Силою, може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а характерством та хитрощами візьмемо скоріше. 
Поробили козаки вози, поклали ружжя, понаряджались самі чумаками, а отаман - купцем, і махнули. Як стали уже під'їжджать близько до Азова, взяли тоді поховали в вози по сім, по десять або і більше чоловік козаків, повшивали вози шкурами і гайда. В'їхали перед заходом сонця в Азов і поставали вподовж улицями. От найбагатший купець турський і виходе. 
          – Що, - каже, – братці, продаєте в возах? 
         – Продаємо, – кажуть, – товар дорогий: і куниці, і лисиці, і чорнії соболі. 
         – Ну, - каже, – підождіть до ранку, я ввесь товар закуплю сам. 
         – Добре, – кажуть. 
Полягали турки спать. Як повилазили тоді «куниці», «лисиці» і «чорнії соболі» з возів, як метнулись по городу, так і пішов він димом. Турки схватились тушить, коли тут і палять, і ріжуть; вони тоді – хода, навтіки. До сонця орда убралась к бісовій матері в Туреччину, а козакам достався город і все добро. 
Так колись покійні діди і прадіди розказували, так оце і я вам кажу. 

                            ПРИКАЗКИ  ТА  ПРИСЛІВ’Я

                   Без відваги зазнаєш зневаги.

       Вкраїна – мати, за неї треба головою стояти.

                        Грудка рідної землі дорожча за золото.

                                  Де відвага, там і   щастя.

                                      Де козак, там і слава.

                                  Жити – Вітчизні служити.

                             За морем тепліше, а вдома миліше.

                          За народ і волю віддамо життя і долю.

                               Козацькому роду нема переводу.

                              Наша слава – Українська держава.

                            Перед відважним всі двері відчинені.

                    Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати

                                  Вченому світ, а невченому тьма.

                             Гарно того вчити, хто хоче все знати.

                                  Знання робить життя красним.

                     Науки ні вода не затопить, ні вогонь не спалить.

                Перемагай труднощі розумом, а небезпеку – досвідом.

                                    Сила та розум – краса людини.

                  Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш.

                      Що знаєш, що вмієш, того за плечима не носить.

                          Недаром говориться, що діло майстра боїться.

                                       По роботі пізнати майстра.

                                 Хто що знає, тим і хліб заробляє.

                             Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

              В здоровому тілі здоровий дух.

          Праця додає здоров’я, а лінь – хвороб.